Жук колорадський — Вікіпедія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку| ?Колорадський жук | ||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||
| ||||||||||||||
| Біноміальна назва | ||||||||||||||
| Leptinotarsa decemlineata Say, 1824 | ||||||||||||||
| Посилання | ||||||||||||||
|
uk.wikipedia.org
Жук колорадський картоплянийУ боротьбі із страшним сільськогосподарським шкідником, колорадським жуком, людина застосовує сучасні інсектициди. Незважаючи на це, чисельність виду постійно збільшується.    Клас — Комахи    Ряд — Жорсткокрилі    Родина — Листоїди    Рід/Вид — Leptinotarsa decemlineata    Основні дані: РОЗМНОЖЕННЯ СПОСІБ ЖИТТЯ СПОРІДНЕНІ ВИДИ    Колорадський жук був відкритий у XIX столітті, проте до початку XX століття він був відомий лише небагатьом фахівцям і,
окрім того, мав іншу назву. Сьогодні ці комахи відомі в усьому світі. Вони знищують картопляне листя з такою швидкістю, що
нерідко самі себе позбавляють джерела їжі. Колорадські жуки — небезпечні шкідники. ХАРЧУВАННЯ   Дорослі жуки і личинки з неймовірною швидкістю пожирають молоде картоплиння. Декілька озброєних могутніми щелепами жуків або личинок здатні повністю знищити листя на одній рослині, а численні орди цих комах з легкістю перетворюють ціле поле на пустир. Личинки першої стадії вигризають м’якіть листка знизу. Личинки другої стадії вже знищують усю м’якіть, залишаючи лише товсті прожилки листка.   Найбільш ненажерливими є личинки четвертої стадії. Після нашестя жуків у полі залишаються тільки картопляні стебла, які не можуть розвиватися без листя і невдовзі гинуть. Хоча колорадський жук віддає перевагу картоплі, проте він також завдає шкоди й іншим пасльоновим. Листя деяких пасльонових містить сильну отруту — алкалоїди, але вони, як і багато інсектицидів, на колорадських жуків не діють, оскільки в тих швидко виробляється імунітет до нових отрут.    Колорадський жук з’їдає тільки листя рослин, проте цього досить, щоб загинув увесь урожай. МІСЦЕ ПРОЖИВАННЯ   Спочатку колорадський картопляний жук харчувався листям спорідненого картоплі колючого пасльону, який в Америці називають „Buffalo burr» — „бізоновою колючкою». Первинний ареал картопляного жука знаходився в центральних районах Північної Америки — це, перш за все, Скелясті Гори штату Колорадо. Лише тут ріс колючий паслін, яким харчувалася ця комаха. Коли на захід приїхали перші фермери, вони привезли з собою нову культуру — європейську, або чилійську картоплю, яка значно поживніша за своїх диких родичів. Це дуже швидко „зрозумів» колорадський жук. У 1859 році він уже був у Небрасці, а протягом подальших 13 років із середньою швидкістю136 км/рік його ареал розширювався у східному напрямі і досяг побережжя Атлантичного океану.ЖИТТЄВИЙ ЦИКЛ   Причиною широкого розповсюдження колорадського жука в усьому світі стала його надзвичайна плодючість. Через це лави картопляних листоїдів безперервно поповнюються, і комахи продовжують завдавати шкоди людині. Кожна самка колорадського жука відкладає до 2 500 яєць купками по 15-20 штук знизу на листках рослин, щоб забезпечити їм захист від несприятливих зовнішних умов: дощу і сонця. Інкубаційний період триває недовго, а новонароджені личинки відразу приступають до поїдання листя.   Через 2-3 тижні личинка досягає довжини 15 мм, заривається в землю і перетворюється на лялечку. Приблизно через 10-15 днів вона розвивається в дорослого жука. Протягом літа у колорадського жука виростає 2-3 покоління. Проте вже в другому поколінні одна сім’я може дати до 200 тис. жуків. У третьому поколінні потомство однієї самки може досягати 80 млн. особин. У стадії імаго жук зимує в грунті. Жуки переживають зиму глибоко в землі — вони залишаються живими навіть у субарктичні морози. Весною атаки цих комах на картопляні поля поновлюються.    Личинка колорадського жука у ненажерливості не поступається дорослій комасі. ВОРОГИ   Головний ворог колорадського жука — людина, що протягом багатьох років бореться з ним. Але навіть новітні хімічні засоби боротьби зі шкідниками не здатні знищити цю комаху. Жук, що адаптується в нових умовах, легко виходить переможцем у боротьбі з інсектицидами. Біологічними ворогами колорадського жука є жужелиці, що харчуються як личинками, так і дорослими комахами. Жужелиць можна було б використовувати для боротьби з цим шкідником, проте вони дуже чутливі до хімікатів, що застосовуються на полях. Інсектициди діють на популяцію колорадських жуків вибірково, знищуючи тільки дорослих особин. Личинки виживають, тому незабаром молоді жуки продовжують розпочату батьками справу.ЧИ ТОБІ ВІДОМО, ЩО…
ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ КОЛОРАДСЬКОГО ЖУКА   Личинка: яскраво-оранжева новонароджена личинка зразу приступає до їжі; через 2-3 тижні вона заривається в землю і перетворюється на лялечку. У літній сезон розвивається 2-3 покоління колорадських жуків.    Дорослий жук (імаго): з 6-тижневого віку комаха досягає статевої зрілості; влітку веде активний спосіб життя, взимку спить, зарившись у землю.    Надкрилля (елітри): жорсткі хітинові, прикривають пару тонких перетинкових задніх крил; кожне надкрилля з 5 чорними смугами.  МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ Первинний ареал колорадського картопляного жука обме¬жувався центральною частиною Скелястих Гір у Північній Америці. Тепер жук є всюди, де вирощується картопля. ЗБЕРЕЖЕННЯ Попри всі спроби винищування жуки підтримують постійну чисельність. Ніяких ознак зменшення популяцій шкідника не спостерігається. |
www.zoolog.com.ua
Колорадский жук – описание, борьба, средства и методы, фото
Колорадский жук или колорадский картофельный жук (лат. Leptinotarsa decemlineata) – это членистоногое насекомое из отряда жесткокрылые, семейства листоеды, рода Leptinotarsa. Является единственным представителем своего рода.
Колорадский жук: происхождение слова.
Колорадский жук получил свое название из-за 5 характерных черных полосок, которые расположены на каждом надкрылье насекомого. Латинское слово «decemlineata» переводится как «десятилинейчатый». Русское название колорадского жука произошло от штата Колорадо, в котором этот вредитель в 1859 году уничтожил все картофельные поля. Однако существует и альтернативная версия происхождения названия жука. Согласно ей «colorado» на мексиканском языке означает «цветной», что вполне подходит к его необычному внешнему виду. Кстати, родина колорадского жука – это Мексика.
Колорадский жук: описание, фото, строение, характеристика. Как выглядит колорадский жук?
Колорадский жук, вредитель картофеля – довольно крупное насекомое. Размеры взрослых особей колеблются от 8 до 12 мм при ширине около 7 мм. Форма тела у жуков короткоовальная, напоминает каплю воды на листе растения: снизу плоская, а сверху сильно выпуклая. Вес колорадского жука варьируется от 140 до 160 мг, хотя молодые особи имеют значительно меньший вес и размеры.
Поверхность тела – блестящая. Цвет спинки колорадского картофельного жука – желтовато-черный, а брюшка – светло-оранжевый. Черные глаза бобовидной формы располагаются по бокам довольно широкой округлой головы. Сверху на ней отчетливо видно темное пятно, которое имеет сходство с равнобедренным треугольником. Усики, являющиеся органом осязания колорадского жука, состоят из 11 члеников.
Поверхность выпуклой переднеспинки колорадского жука покрыта пятнами черного цвета. Их форма и размеры бывают различными, к тому же они могут соединяться между собой, образуя своеобразные рисунки. На брюшке колорадского жука, состоящем из 7 сегментов, видны черные пятна, расположенные рядами. Три пары ног слабо развиты и снабжены своеобразными крючками, облегчающими медленное ползание насекомого по стеблям и листьям растений.
Прочные надкрылья колорадского картофельного жука желтого или желто-оранжевого цвета, с характерными черными продольными полосками, плотно прилегают к телу. Хорошо развитые перепончатые крылья позволяют колорадскому жуку совершать длительные перелеты.
Сколько живет колорадский жук?
Средняя продолжительность жизни колорадского жука не превышает 1 года. Однако отдельные особи легко переносят неблагоприятные зимние месяцы, впадая в диапаузу, поэтому могут доживать и до трехлетнего возраста.
Жук, похожий на колорадского жука.
Существует насекомое, похожее на колорадского жука, – это ложный картофельный жук (лат. Leptinotarsa juncta). Распространен он в Северной Америке, в США. Незначительно отличается от колорадского жука формой полос на надкрыльях и оранжевым цветом ног. Ранее считалось, что ложный картофельный жук не ест ботву картофеля, но эти факты не подтвердились: он так же, как и колорадский жук, питается листьями пасленовых культур.
Ложный картофельный жук, похожий на колорадского жука
Личинка ложного картофельного жука
вернуться к содержанию ↑Колорадский жук: распространение. Как появился колорадский жук?
Ареал распространения колорадского жука, вредителя картофеля не включает в себя только районы крайнего севера и пустынные зоны. Малочисленные популяции отмечаются в Великобритании, однако там успешно ведут борьбу с колорадским жуком. Начиная с 1855 года, эти жуки наносили значительный урон урожаю пасленовых в Мексике и Северной Америке. Колорадский жук появился в странах Европы в конце XIX столетия, и к началу 40-х годов XX века насекомые широко распространились почти по всем странам Западной и Центральной Европы. Фермеры Испании и Голландии, Франции и Польши, Италии и Германии, Литвы и Беларуси, Латвии и Украины страдают от нашествия колорадского жука, который наносит огромный вред сельскому хозяйству. На европейскую территорию бывшего СССР первые жуки попали в начале 50-х годов прошлого столетия, а с середины 70-х популяции вредителя были отмечены на Южном Урале. Уже к началу нынешнего XXI века в ареал распространения колорадского жука вошли области Приморского края России.
Где зимует колорадский жук и когда он появляется?
Неблагоприятные зимние месяцы жуки пережидают, зарывшись в землю на глубину до 0,5 м, и спокойно переносят промерзание почвы до -9оС. С наступлением тепла и прогревом грунта до 13 градусов насекомые выбираются на поверхность и сразу же приступают к поиску пищи. К сожалению, этот процесс растягивается по времени почти на 2 месяца, что значительно затрудняет борьбу с вредителями.
вернуться к содержанию ↑Чем питается колорадский жук?
Колорадские жуки и их личинки питаются в основном листьями и зелеными побегами пасленовых культур. Они находят пищу везде, где произрастают баклажаны, сладкий перец и томаты, картофель и табак. Могут поедать также дикорастущие растения, входящие в это семейство.
Однако, главная пища, которую ест колорадский жук – это картофель. Насекомые поедают его практически полностью, начиная от листьев и заканчивая клубнями. В поисках еды жуки способны совершать перелеты на большие расстояния. Несмотря на то, что насекомые обладают огромной прожорливостью, они легко переносят вынужденный голод, который может затянуться до 2 месяцев.
Как размножается колорадский жук? Стадии развития колорадского жука.
С наступлением тепла перезимовавшие жуки выбираются на поверхность и, набравшись сил, приступают к спариванию. Кладку колорадского жука можно обнаружить на нижней поверхности листа.
Яйца колорадского жука.
Самка колорадского жука за летний сезон в зависимости от климатических условий региона способна отложить около одной тысячи яиц. Яйца колорадского жука имеют продолговато-овальную форму и достигают в размерах 1,8 мм. В зависимости от стадии развития яиц, длящейся от 5 до 17 суток, их цвет меняется от лимонно-желтого до темно-желтого, иногда с оранжевым оттенком. По окончанию срока из яйца появляется личинка колорадского жука.
Личинка колорадского жука.
Для личинки колорадского жука первой стадии характерна темно-серая окраска. Ее тело длиной до 2,5 мм покрыто мелкими волосками. В этом возрасте она питается мякотью листа, выгрызая ее снизу.
Личинки второго возраста окрашены в красный цвет и достигают в размерах 4,5 мм. Они уже уничтожают всю мякоть листа, оставляя от него только одну центральную жилку.
Личинки третьего возраста характеризуются красно-желтым цветом и длиной до 9 мм. Волоски, свойственные первым двум стадиям, на поверхности тела отсутствуют.
В четвертой стадии развития личинка колорадского жука достигает в размерах 16 мм и окрашена в оранжевый цвет с желтым оттенком. Начиная с третьего возраста, они способны перемещаться на соседние растения и поедать мякоть листьев и молодые побеги.
Куколка колорадского жука.
Стадия развития колорадского жука в виде личинки длится до 3 недель, после чего наступает стадия куколки. Развитие куколки, окрашенной в розовый или желто-оранжевый цвет, происходит в почве на глубине до 10 см. Продолжительность фазы зависит от погодных условий. Спустя 10-20 дней на поверхность выбирается взрослое насекомое.
Цвет молодого колорадского жука ярко-оранжевый, а само насекомое имеет мягкий защитный покров. Однако уже через 3-4 часа жуки приобретают знакомый всем облик. В течение 20 дней насекомое интенсивно питается и способно снова воспроизводить потомство. Колорадские жуки, появившиеся в начале августа, уходят в зимнюю спячку без воспроизводства.
Одной из особенностей, присущей только этому виду жуков-листоедов, является его способность уходить в продолжительную диапаузу, длящуюся до 3 лет.
Личинки колорадского жука и куколки божьей коровки.
Личинки колорадского жука и куколки божьей коровки имеют внешнее сходство. Если не особо приглядываться, то спутать их очень легко, однако при более внимательном рассмотрении обнаруживаются некоторые отличия:
- куколка божьей коровки неподвижна, она как бы прикреплена к листу, а личинка колорадского жука свободно передвигается по растению;
- у куколки божьей коровки разноцветные пятнышки «разбросаны» по всему телу, тогда как у личинки колорадского жука имеется лишь два ряда черных точек, расположенных по бокам;
- личинка колорадского жука питается листьями пасленовых культур, питание личинки божьей коровки состоит в основном из тли.
Борьба с колорадским жуком: средства и методы. Как уничтожить колорадского жука?
Колорадский картофельный жук наносит вред посадкам картофеля не только в крупных фермерских, но и в частных хозяйствах, поэтому л
nashzeleniymir.ru
Колорадский жук | Virtual Laboratory Wiki
Колора́дский карто́фельный жук (лат. Leptinotarsa decemlineata) — насекомое семейства жуков-листоедов. Жуки и личинки колорадского жука питаются листьями паслёновых культур: картофеля, томата, баклажана, реже — табака, что делает их опасными вредителями сельского хозяйства.
Родина колорадского жука Править
Своё название жук получил в 1859 г. после того, как опустошил картофельные поля в штате Колорадо, но настоящей его родиной является не штат Колорадо, а Сонорская зоогеографическая подобласть на северо-востоке Мексики. Кроме колорадского, там проживают и другие виды жука Leptinotarsa, которые питаются дикими паслёновыми — родственниками культурных видов картофеля, томата и табака.
Из Сонорской провинции этот жук когда-то проник на север и добрался до восточных склонов Скалистых гор, где уже в XIX в. приспособился питаться картофелем, разведённым белыми переселенцами. .
Файл:Leptinotarsa-decemlineata-eggs.jpgЭто довольно крупный жук длиной 8—12 мм[1] и шириной 6—7 мм. Тело у него овальное, сильно выпуклое, блестящее, жёлто-оранжевого цвета. Переднеспинка с чёрными пятнами. На каждом надкрылье по 5 чёрных полосок (откуда латинское название вида — decemlineata, десятилинейчатый). Перепончатые крылья хорошо развиты, и с их помощью колорадские жуки совершают длительные перелёты.
Личинка колорадского жука длиной до 15-16 мм[1], с чёрной головой и двумя рядами чёрных точек по бокам тела. Окраска её тела сперва тёмно-бурая, со временем становится ярко-жёлтой или розоватой. Основным красящим веществом гемолимфы личинок является пигмент каротин. Когда личинки поедают листья картофеля, они переваривают все пигменты, кроме каротина, который накапливается в их тканях и окрашивает личинки в «морковный» цвет.
Зимуют только взрослые особи (имаго), закапываясь в почву обычно на 20—50 см. Весной они выходят на поверхность и начинают питаться всходами и спариваться. При этом, если самки успели спариться осенью, до наступления зимнего покоя (диапаузы), по весне они могут начать откладывать яйца сразу. Таким образом, всего одна оплодотворённая самка может стать основательницей нового очага.
Перезимовавшие самки с весны до осени откладывают на нижнюю поверхность листьев продолговатые светло-оранжевые яйца. В течение одного дня самка откладывает от 5 до 80 яиц; всего за лето она может отложить до 1000 яиц, хотя средняя плодовитость значительно ниже — 350 (по другим данным — до 700) яиц. Количество поколений колорадского жука за лето зависит от климата и погоды: на севере европейского ареала жук образует одно поколение, на юге — 2—3.
Файл:Potato beetle larvae.jpg Файл:Kol-dzuk.jpgВ зависимости от температуры личинки выводятся из яиц через 5—17 дней[1]. У них выделяют четыре возраста, разделённых линьками. Личинки 1-го возраста выгрызают мякоть листа снизу, со 2-го — уничтожают всю мякоть, оставляя только толстые срединные жилки. В 1-ом и 2-ом возрасте личинки остаются «выводками» на верхушках побегов; в 3-ем и 4-ом разбредаются, часто переходя на соседние растения. Личинки питаются очень интенсивно и уже через 2—3 недели зарывается в почву для окукливания. Глубина, на которую личинки при этом уходят, обычно не превышает 10 см. Куколка под землей образуется через 10—20 дней, в зависимости от температуры почвы взрослая особь либо выползает на поверхность, либо впадает в диапаузу до следующей весны.
Только что вылупившиеся жуки выделяются ярко-оранжевым цветом и имеют мягкие покровы. Спустя несколько часов они темнеют, становясь коричневыми с розовым оттенком, и вскоре приобретают обычную окраску. Взрослый жук питается в течение 6—20 дней, формируя жировые запасы.
Летом в жаркую погоду и осенью перед зимовкой взрослые жуки совершают массовые перелёты. При благоприятных погодных условиях они способны расселиться на десятки километров от места выплода, перелетая с места на место со скоростью до 8 км/ч.
Продолжительность жизни колорадских жуков в среднем составляет один год, однако часть жуков проживает 2 или 3 года. Одной из особенностей колорадского жука является умение впадать в многолетнюю диапаузу (суперпаузу), которая может длиться 2—3 года. Это позволяет колорадскому жуку переживать голодные годы, а также сильно затрудняет борьбу с этим вредителем.
Распространение по миру Править
Первые серьёзные повреждения картофеля колорадским жуком были отмечены в 1855 г. в штате Небраска, однако своё название он получил после того, как в 1859 г. появился на картофельных полях штата Колорадо. Несмотря на все меры предосторожности, новый вредитель быстро распространился по Северной Америке, а в 1876—77 гг. с грузами на пароходах пересёк Атлантический океан и впервые появился в Европе, в окрестностях Лейпцига.
После этого колорадского жука ещё несколько раз завозили в Европу, но его очаги благополучно уничтожались, пока в 1918 г., во время Первой мировой войны, ему не удалось «закрепиться» в районе Бордо (Франция). Отсюда жук начал свое победоносное шествие по странам Европы, не попав только в Великобританию, где он до сих пор редко появляется.
Продвигаясь на восток по ходу преобладающих в летние месяцы ветров, к концу 40-х гг. жук достиг границ СССР. Первые его очаги на территории СССР были обнаружены во Львовской области Украины в 1949 г. Затем в 1953 г. он появился одновременно в Калининградской, Волынской, Брестской и Гродненской областях. Наконец, в жаркие, ветреные дни мая 1958 г. из Венгрии и Чехословакии произошел массовый залет колорадского жука в Закарпатскую область; одновременно на литовское и калининградское побережье Балтийского моря волнами выбросило многомиллионный «десант» жуков из Польши. С этого времени и началось массовое расселение колорадского жука по России.
Меры борьбы с колорадским жуком включают карантинные мероприятия и обработку растений при появлении личинок 2-го возраста и в период массового отрождения молодых жуков инсектицидами (пестицидами). Однако колорадский жук показывает высокую устойчивость к ядам и быстро вырабатывает к ним иммунитет. На небольших участках жуков и их личинки обычно собирают вручную и истребляют.
Поскольку колорадские жуки накапливают в своих телах токсичные алкалоиды соланины, содержащиеся в побегах и листьях паслёновых, они несъедобны для большинства птиц и животных. Делаются попытки регулировать численность колорадских жуков при помощи насекомых-энтомофагов, в частности с помощью хищных клопов Podisus maculiventris и Perillus bioculatus. На родине колорадского жука были найдены и специализированные хищники (например, паразит яиц Edovum puttleri). Личинок клопов выпускают на посевы картофеля в период массовой яйцекладки колорадского жука, и они уничтожают яйца, таким образом снижая численность вредителя. Однако, когда массовые выпуски энтомофагов прекращаются, колорадский жук быстро восстанавливает свою численность.
Перспективные способы борьбы Править
С развитием биотехнологий появились генетически модифицированные сорта картофеля, содержащие ген токсина бактерии Bacillus turingiensis, смертельный для колорадского жука. Считается, что ген содержит только ботва картофеля, а клубни же ген не содержат, поэтому такой картофель считается относительно безопасным.
Появились сорта картофеля, не ГМО, но относительно устойчивые к колорадскому жуку и «невкусные» для него. Это: Никулинский, Свитанок Киевский, Луговской, Пересвет, Орбита. У них ботва более грубая и не по вкусу жуку. Есть также сорта: Зарево, Искра, Полет, которые способны быстрее других восстанавливаться после повреждения жуком.
Перспективным считается выведение сортов картофеля с более жесткой ботвой, которые «не по зубам» жуку. А так же вывод насекомых, уничтожающих личинки жука, но приспособленных для более холодного климата. Возможно так же скрещивание колорадского жука с другими видами, что может привести к изменению его «вкусовых» предпочтений.
Поскольку жук сильно реагирует на запах, можно картофель сажать совместно с другой «сильнопахнущей» культурой, например — бораго. При совместной посадке, картофельные кусты остаются на 95% целыми. Вместо бораго можно использовать: календулу, бобы, фасоль, коноплю, яровой чеснок — высаживать вокруг посадок картофеля или в его междурядьях.
Сильно не нравятся жуку: суточный настой полыни горькой, чистотела, отходов лука, отвара одуванчика, хвоща, можно использовать смесь из свежих березово-еловых опилок (посыпать раз в 2 недели листву и между кустами).
Картофельные кусты возможно опылять просеянной золой (лучше березовой), 10 кг золы на сотку. Через день-два погибают не только личинки, но и большинство взрослых особей. Против личинок колорадского жука можно использовать раствор мочевины (100 г на 10 литров воды). От этого двойной эффект: 90% вредителя погибает, а растения получают азот.
Считаются действенным способом борьбы и более ранние посадки. Тогда жук не успевает размножаться.
Для большего эффекта возможно применение нескольких мер борьбы.
Ложный картофельный жук Править
С настоящим картофельным жуком можно перепутать ложного картофельного жука (Leptinotarsa juncta). Последний не является серьёзным сельско-хозяйственным вредителем — он питается сорняками из семейства паслёновых, — например, паслёном каролинским (Solanum carolinense), а также паслёном сладко-горьким и видами физалиса. Картофелем он питается редко и на его всходах не размножается.
- ↑ 1,01,11,2Leptinotarsa decemlineata// Атлас экономически значимых растений и вредных объектов России и сопредельных государств
Эта страница использует содержимое раздела Википедии на русском языке. Оригинальная статья находится по адресу: Колорадский жук. Список первоначальных авторов статьи можно посмотреть в истории правок. Эта статья так же, как и статья, размещённая в Википедии, доступна на условиях CC-BY-SA .
ru.vlab.wikia.com
Колорадський жук | AGROScience.COM.UA
Поширений повсюдно. Пошкоджує картоплю, томати, баклажани, перець та інші пасльонові.
Жук розміром 8 – 12 мм, жовтий чи червоножовтий, рідше жовтобурий зі світлішими надкрилами й темними плямами на голові та передньоспинці. Тіло короткоовальне, сильне, опукле, блискуче; на надкрилах десять чорних смужок. Яйце розміром 0,8 – 1,4 мм, червоножовте, блискуче, видовженоовальне. Личинка до 10 мм, молодшого віку темносіра, старшого — червоножовта (цегляного кольору), тіло липке, м’ясисте, червоподібної форми, зверху опукле, знизу плескате, особливо роздуте в середній частині, вкрите рідкими щетинками. Лялечка — 10 – 12 мм, оранжевожовта чи червонувата.
Зимують імаго в ґрунті, найчастіше на глибині 10 – 30 см. У районах з піщаними, супіщаними та іншими легкими ґрунтами зимують на глибині 30 – 40, іноді до 50 см. За час зимівлі значна частина гине — до 42 % особин, що зимують на глибині до 10 см. У разі залягання в ґрунті на глибині 20 – 30 см гине близько 13 %, а на глибині 40 – 50 см — тільки 0,2 % імаго. Частина популяції після розмноження може зимувати вдруге. У Поліссі й Лісостепу на другу зимівлю йде 18 – 20 % усієї популяції, а в окремі роки — значно більше. Таким чином, популяція, що зимує, складається як з імаго першого року, так частково і з імаго другого року життя. Навесні ці імаго нормально живляться, відкладають яйця і відмирають тільки наприкінці червня — у липні.
Терміни весняного пробудження колорадського жука значною мірою залежать від погодних умов, особливо від температури ґрунту та кількості опадів. Найінтенсивніший їх вихід спостерігається після випадання дощів, у теплу сонячну погоду, за температури повітря не нижче 15 °С і ґрунту — 13 – 14 °С. Такі умови в Поліссі й Лісостепу України складаються найчастіше в третій декаді травня, а в південних районах — з 10 квітня по 10 травня. Вихід імаго з ґрунту розтягується на 1 – 1,5 міс. Масовий вихід імаго, що перезимували, збігається зазвичай з початком відкладання яєць першими жуками, які з’явилися на поверхні ґрунту.
Вихід з місць зимівлі та його тривалість залежать від фізіологічного стану комах. Першими з’являються на поверхні фізіологічно ослаблені імаго, що двічі зимували, відроджені з перших кладок яєць. Вони у значній кількості гинуть після виходу і впродовж літа відрізняються зниженою плодючістю. Найбільш життєстійкими є імаго масового виходу. Певний час вони тримаються на поверхні ґрунту, потім, за 2 – 3 доби, починають поїдати молоде листя картоплі. Імаго селяться на розсаді томатів, баклажанів, перцю, збираються іноді на купах картоплі, живлячись її проростками та бульбами. У пошуках їжі жуки перелітають на значні відстані. Часто вони збираються у значній кількості на самосівах картоплі присадибних ділянок, де сходи з’являються раніше, ніж у польових сівозмінах. Вони живляться також на дикорослих рослинах — блекоті, беладонні, пасльоні, дурмані та інших пасльонових культурах.
На 3 – 5ту добу після виходу з ґрунту імаго спаровуються, і самки починають відкладати яйця на нижній бік листків купками, по 28 – 30, а іноді до 70 яєць у кожній кладці. Самки високоплодючі, продукують у середньому від 900 до 1600, а в деяких випадках понад 2000 яєць, відкладаючи їх упродовж літа. Ембріональний розвиток триває від 6 до 18 діб, залежно від температурного режиму й вологості повітря. Оптимальними для розвитку ембріонів є температура 20 – 22 °С й відносна вологість 65 – 70 %. За таких умов відродження личинок розпочинається на 5 – 6ту добу після відкладання яєць. За температури нижче 12 °С ембріональний розвиток не відбувається. Личинки живляться відкрито на листках картоплі та інших пасльонових упродовж 18 – 24 діб, у південних районах і низинній частині Закарпаття — впродовж 14 діб.
Відразу після виходу з яєць личинки живляться яйцевими оболонками, іноді поїдають яйця, що містять живі зародки. Потім вони гризуть м’якуш листка з нижнього боку, поступово переходять наверхній бік і обгризають листки повністю, залишаючи тільки жилки. Упродовж життя личинки линяють тричі і мають відповідно чотири віки. Найбільш ненажерливі личинки старших віків. За температури повітря понад 12 °С вони живляться вдень і вночі. Знищивши листя на одній рослині, переселяються на інші. Завершивши розвиток, личинки заглиблюються у ґрунт на 8 – 10 см (іноді до 20 см) для заляльковування. Розвиток лялечки триває 12 – 21 добу.
Молоді імаго першої літньої генерації починають з’являтися в лісостеповій зоні в третій декаді липня, а у степових районах — наприкінці червня — на початку липня. Значна частина молодих імаго в поточному році зовсім не відкладає яєць, а йде у ґрунт на зимівлю. У наступному році ця частина імаго розмножується дуже активно і створює найбільшу загрозу врожаю.
Відкладання яєць першої літньої генерації в Поліссі та Лісостепу спостерігається наприкінці липня — на початку серпня, а на півдні України — майже на місяць раніше. Плодючість самок першого покоління: мінімальна 130, максимальна — 400 яєць. У південних районах і низинній частині Закарпаття личинки закінчують живлення, заляльковуються, й імаго другої генерації виходять з лялечок вже у другій половині серпня. Іноді після нетривалого живлення вони дають початок факультативному третьому поколінню, що завершує, однак, свій розвиток лише в окремі роки.
Характерною біологічною ознакою колорадського жука є наявність у циклі його розвитку кількох форм фізіологічного спокою різної тривалості, завдяки чому дуже утруднюється боротьба з ним. В Україні встановлено шість категорій фізіологічного спокою, що мають велике значення при взаємодії з чинниками зовнішнього середовища в різні періоди року: 1) зимова діапауза, що триває від двох до чотирьох місяців на рік, яка забезпечує ощадливу витрату організмом речовин, запасених у теплий час кінця літа й осені до настання холодів; 2) зимова сплячка, що змінює зимову діапаузу при настанні холодного періоду року, вона триває до ранньої весни; в цей час розвиваються відбудовні процеси перед настанням весняного пробудження; 3) літня діапауза, фізіологічно близька до зимової, спостерігається в частини популяції влітку, у найспекотніший період, тривалістю до місяця; 4) літній «сон», що охоплює значну частину популяції в середині літа й триває до 10 діб; 5) затяжна (багаторічна) діапауза, яка в ґрунтах легкого механічного складу триває у частини особин до трьох років і забезпечує збереження виду в несприятливі для активної життєдіяльності періоди, що перевищують за часом один рік; 6) повторна діапауза, в яку впадають наприкінці серпня — на початку вересня імаго, що перезимували, влітку розмножувалися і дожили до осені. Ці адаптивні явища зумовлюють постійну наявність імаго в ґрунті у багаторічних осередках розмноження.
Природне відмирання імаго, що перезимували, відбувається поступово, впродовж усього літнього сезону, наростаючи від весни до осені. В обмеженні чисельності колорадського жука важливу роль відіграють його природні вороги — хижаки, паразити та ентомопатогенні організми.
Заходи захисту. Після збирання картоплі чи переорювання — культивація ґрунту з вибиранням бульб, що залишилися, для запобігання появі самосіву, що є резервацією колорадського жука; внесення добрив і підживлення, своєчасні розпушування, підгортання і прополювання для підвищення стійкості картоплі; скошування бадилля перед збиранням. При заселенні личинками і жуками 10 % рослин картоплі посіви обприскують один – два рази інсектицидами. Проти личинок ефективні й біопрепарати.
agroscience.com.ua
Всё о колорадском жуке
Рейтинг: 4 / 5
Заботы фермеров летом – это не только подкормка, орошение и рыхление земли, но и борьба с вредителями и сорняками на участке. Самым опасным, неподвластным врагом номер один для картошки является колорадский жук, который может в быстрый период уничтожить существенную часть вашего урожая.
Благодаря своим природным, стойким свойствам он легко переносить вредные факторы окружающей среды. В любой период сезона он может впасть ненадолго в спячку, пережив непогоду или негативное, штучное воздействие на него. При этом он может находится без еды до 2 месяцев, несмотря на то что очень любит покушать, вмиг оставив кусты картофеля без ботвы. В зимний период в почве он может находится на глубине до 30 см, при этом проявляется стойкость до 9 градусов по Цельсию. К весне, когда температура воздуха становится больше 13-15 градусов, личинка жука выходит наружу. При этом колорадский жук может выходить из спячки не сразу, а на протяжении нескольких месяцев. Обильная популяция жука происходит, когда растение наиболее подвержено к повреждениям, это фаза активного цветения и бутонизации. Если в этот период колорадский жук уничтожает 30-40% листвы и стеблей растения, то урожай снизится на 20-25%, если жуки уничтожать больше 80% процентов, то показатели урожая могут снизится в два раза. Размножается жуки очень быстро, откладывая яйца на нижнюю часть листка, количеством по 25-30 яиц оранжевого цвета. За одно лето самка жука откладывает до 500-700 яиц! Если жук был оплодотворен в конце осени, то в начале весны, он тут же откладывает яйца на любой, подходящий куст. Развитие личинки за весь период может варьироватся от 16 – до 34 дней. Уже через несколько недель формируются личинки. В начальной стадии развития они темно-коричневого цвета, длиной не больше 2 мм. Далее цвет становится красным, ближе к оранжевому, волоски отпадают, тело удлиняется до 3-4 мм. На третьей стадии размер личинки становится по 6-8 мм. На четвертой стадии жук самый опасный, он устойчив к инсектицидам, в этот период у него максимальная прожорливость, длина жука достигает 15 мм. Именно в четвертую стадию они хорошенько наедаются и уходят в землю для окукливания. Из грунта они возвращаются через 12-15 дней уже как взрослые жуки. Таким образом создается определенная цикличность, в начале весны растение объедают перезимовавшие жуки, потом личинки, после уже новые взрослые жуки. Наилучшим моментом, когда можно уменьшить популяцию вредителя является 1-2 стадия развития. Именно тогда нужно обрабатывать инсектицидами.
Как можно с ним справится?
Если огород не такой большой, то за картофелем можно следить время от времени собирая колорадского жука в банку или ведро с соляркой или керосином. После чего их можно сжечь. Ботву где размещены яйца можно обрывать. Особенностью колорадского жука является то, что он не переносит древесную золу, если опылить кусты картофеля золой, это понизит популяцию жука. Также к золе можно добавлять крепкий настой полыни, которая горькая на вкус – уменьшает «аппетит» жука. Состав такого раствора должен быть следующим: 1 стакан древесной золы, 200 г измельченной полыни размешивают с 5 л теплой воды. Через пару часов раствор процеживают и можно начать опрыскивать растение. Если всё таки придется использовать инсектициды, то опрыскавать участок нужно в безветренную, сухую погоду и температура воздуха не должна быть выше +25 С. Период опрыскивания нужно выбрать такой, чтобы все личинки уже вывелись из яиц, но в то же время не достигли 3 стадии развития. Последнее внесение инсектицидов должно быть не позже 20 дней до начала сбора картофеля. Также рекомендуем соблюдать правила, которые размещены на инструкции. Колорадский жук адаптируется к одному и тому же инсектициду, поэтому их нужно менять. Лучше всего использовать инсектициды системного действия – попадая на растение, они проникают внутрь клеток, и их уже нельзя смыть дождем.
Как можно ещё с ним бороться?
Ранней весной клубни нужно проращивать, сорта отбирать нужно устойчивы к воздействию вредителей. Очень хорошо сказывается на уменьшение популяции жука это рыхление, перекопка почвы, окучивание всходов. За 10-14 дней до сбора урожая ботву нужно скашивать, собрать с поля и сжечь, тем самым это приведёт к голоданию колорадских жуков, которые подготавливаются к зимней спячке. Ранней весной на огороде можно разместить не далеко друг от друга небольшие приманки для колорадского жука. Для таких приманок используют куски и сок картофеля в растворе мочевины. Жуки очень скоро клюнут на такую приманку, после чего погибнут от отправления. Также такие приманки можно использовать осенью. Основной причиной такой живучести колорадского жука является отсутствие естественных врагов. Некоторые животные (кроты, ящерицы, мишы, жабы), насекомые (клопы, жуки, пауки), птицы: (цесарки, фазаны, куропатки) поедают колорадского жука, но как правило их вклад в борьбу с жуком невелик – их отпугивает вонючий секрет, который выделяет колорад.
Интересно знать…
Жук был впервые найден в северной Мексике в 1824 году. Колорадский жук употреблял в пищу дикие растения семейства пасленовых. Но спустя 20 лет, колорадский жук мигрировал в глубь континента в штаты Колорадо и Небраска, где ему пришлись по вкусу кусты картофеля и он уничтожил почти весь урожай, после чего был именован, как колорадский жук. Через ещё 20 лет жук распространился по всему континенту и достиг атлантического моря. Долгое время за ним следили и не допускали попадания в Европу. Но в период первой мировой войны колорадский жук случайным образом попал во Францию, где его уже было не остановить. Так он распространился по всей Европе.
Была ли эта статья Вам полезна?
ipmpotato.com.ua
Колорадський жук
Колорадський жук відноситься до сімейства листоїдів і є справжнім розбійником. Він харчується листям картоплі, баклажанів, томату і завдає цим культурам великої шкоди. Тому люди дуже не люблять нахабне і ненажерлива комаха, яке постійно зазіхає на їх добро. Ще в XIX столітті він спустошив картопляні плантації в штаті Колорадо і звідти отримав свою назву. Наприкінці того ж століття потрапив до Європи і почав бешкетувати там. У наші дні він став звичайний на Далекому Сході, потрапивши в ці землі з європейської частини Євразії.
У довжину комаха досягає 10-12 мм і до 7 мм завширшки. Тіло має овальну опуклу форму. Колір різних ділянок тіла розрізняється. Переднеспінка помаранчева і розбавлена чорними плямами. Надкрилля жовті. На кожному з них налічується по 5 чорних смуг. Самі крила розвинені добре. З їх допомогою це членистоногое може здійснювати довгі перельоти.
У личинок голова чорна. Забарвлення тулуба спочатку бурий, а з часом стає рожевим. З боків тіла з кожного боку є 2 ряду чорних крапок. Основним барвником, що додає личинкам рожевий колір, є каротин. Личинки поїдають картоплиння і переварюють всі її пігменти. А ось каротин не засвоюється і накопичується в тканинах організму. Звідси і відповідний окрас.
Цей представник сімейства листоїдів дуже плідний. Все літо кожен день самка відкладає яйця на зворотний бік листя. У день вона може відкласти від 10 до 70 помаранчевих яєць. Зазвичай партія на одному аркуші становить 30 яєць. За весь період розмноження самка здатна в середньому відкласти до 300 до 800 яєць. І це тільки одна особина.
Залежно від температури після 4-15 днів з яєць з’являються червонувато-коричневі личинки. Харчуються вони листям і мають 4 вікові стадії, які розділені між собою линьками. У першій стадії довжина личинки складає 1,5 мм, а в 4 стадії доходить до 8 мм. Харчування йде дуже інтенсивно і триває близько 3-х тижнів. Після цього личинки падають в грунт і зариваються в неї на глибину до 8-10 см. Через пару тижнів утворюється лялечка. А доросла комаха або виповзає з-під землі, або перебуває в діапаузі до наступної весни.
Молодий колорадський жук має яскраво-оранжевий колір і м’який зовнішній покрив. Вже через кілька годин він темніє і стає буро-рожевим. Комаха інтенсивно харчується, накопичуючи харчові запаси. При цьому може здійснювати перельоти на кілька десятків кілометрів. Летить за вітром зі швидкістю 7-9 км / год. У період зимівлі дорослі особини закопуються в землю на глибину до 50 см. Закінчується зимова сплячка в кінці квітня, і жуки виповзають на поверхню. Харчуються вони в цей час молодими сходами, а самки запліднюються.
Живе комаха 1 рік. Але може прожити і 3, і 4 роки, так як здатне впадати в діапаузу. Її тривалість може тривати 2-3 роки. Така особливість дає можливість колорадського жука перечекати неврожайний період. У зв’язку з цим боротьба з ним утруднена. На випадок небезпеки у комахи вироблений захисний механізм. Маленьке тільце падає на землю і завмирає, імітуючи смерть. Але як тільки небезпека мине, жук тут же стає активним. До пестицидів у нього виробляється стійкість, а от запах гнилої цибулиння відлякує. Цей фактор використовується для захисту врожаю. Існує також багато інших методів, які дають позитивний ефект.
« Саранча Хрущ »moyaosvita.com.ua